ЩОБ УНИКНУТИ «ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ»

1. Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров’я провести в найближчому парку або просто на вулиці, змінивши робочу обстановку. «Подорож» у переповненій маршрутці додому або на роботу можна замінити на прогулянку пішки.

2. Плануйте робочий тиждень, місяць із визначенням короткострокових і довгострокових цілей роботи, що дозволить фокусуватися на необхідних діях, підвищить мотивацію діяльності та зменшить кількість невиправданих емоційних витрат. Варто виділяти завдання та цілі, що є пріоритетними або такими, що виконуються найшвидше.

3. Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника. Виділіть час для зустрічей із друзями, відпочинку із коханою людиною поза межами звичної повсякденності, відвідин мистецьких або спортивних заходів.

Вихідні, особливо в теплу пору року, корисно проводити на відкритому повітрі, уникаючи пасивного проведення часу перед телевізором на дивані.

4. У пригоді стане професійний розвиток і самовдосконалення (обмін професійною інформацією з колегами, що дає відчуття світу ширшого, ніж той, який існує всередині окремого колективу – курси підвищення кваліфікації, конференції тощо). Крім суто професійної користі, такі заходи покликані активізувати взаємозв’язки з колегами, активне спілкування в нових умовах, а це відволікає від буденності та рутини.

5. Банальним, але важливим компонентом боротьби зі стресом є підтримування гарної фізичної форми. Між станом тіла й розумом є тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день ;

6. Нове хобі може не тільки додати задоволення у житті, а й допомогти почуватися більш мотивованим. Години, присвячені, приміром, вишиванню, збережуть дні, присвячені пошуку емоційного заспокоєння.

7. Категоричним правилом має стати відмові від роботи вдома та обговорення робочих проблем поза роботою.

8. Зрештою, візьміть відпустку та просто забудьте про проблеми на роботі.

Пам’ятайте: «Це ваше життя, і ви живете тільки один раз!»

 

ПОРАДИ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ ДОВІРИ МІЖ ПІДЛІТКОМ І ВЧИТЕЛЕМ В КРИЗОВИЙ ДЛЯ НИХ ЧАС

1. Уважно вислуховуйте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте. Не показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблеми) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3. Поцікавтесь, що найбільше в даний час турбує підлітка.

4. Впевнено опікуйтесь підлітком. Саме це допоможе йому у власні сили

5. Використовуйте слова, речення, які сприятимуть встановленню контакту: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний іншим і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти і викликати довіру в нього.

8. Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.

​

Щоб сформувати у школярів  бажання вчитися, потрібно дотримуватись таких вимог:

1. Якомога менше використовуйте на уроках ситуацію змагання. Краще привчати дітей до аналізу і порівнянню своїх особистісних результатів і досягнень. Ситуацію змагання можна переключити на ігрові види діяльності.

2. Визнавайте право дитину на помилку. Необхідно пам’ятати про те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найменш ефективним заходом, який завжди викликає негативні емоції й негативно впливає на ставлення дитини до навчання.

3. Навчіть бачити причини своіх невдач і помилок не тільки в зовнішних обставинах, але й і в самому собі, розуміти ці причини і виправляти помилки.

4. Намагайтеся уникати встановлення часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток творчості, але й перешкоджає розвитку внутрішньої мотивації.

5. Підбирайте навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, це сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання.

6. Стежте за тим, щоб ці завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної сладності, сприяли майстерності та компетенції дитини. Регулюйте складність завдань, щоразу підвищуючи її.

7. Формуючи у дитини відчуття компетентності, частіше підкреслюйте те, чому та навчилася, усі позитивні здобутки й те, чому вона може навчитися, не фіксуйте  увагу на її невмінні та недосконалості. Тоді свою некомпетентність у нових складних ситуаціях дитина сприйматиме як можливість чомусь навчитися, а не як свою особистісну ваду.

8. Створюйте на уроці ситуацію успіху для окремих учнів та класа в цілому(навіть якщо діти цього і не заслуговують). Пізнавальний інтерес формується тільки у тому випадку, коли учбова діяльність успішна, а здібності і старанність позитивно оцінюються дорослим.

 

Поради вчителям Із замкненими дітьми:

 1. Розширюйте коло спілкування, знайомте з новими дітьми першим.

2. Наголошуйте на перервах про корисність спілкування, розпитайте учня, що нового він дізнався, розмовляючи з іншими.

3. Прагніть стати для дитини взірцем людини, яка ефективно спілкується, що дуже допомагає їй у житті.

4. Залучайте якомога частіше до групових форм роботи, давайте завдання для колективної роботи.

5. Ніколи не протиставляйте дитину колективові, припиняйте зневажливі зауваження однокласників.

 

 Із тривожними дітьми:

 1. Доручення тривожної дитини мають відповідати віку.

2. Підтримуйте, говоріть про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання.

3. Не порівнюйте досягнень дитини з успіхами інших дітей. Дуже важливі оптимістичні прогнози.

4. Не допускайте ситуації змагання, публічного виступу.

5. Зменшити або усунути тривожність дитини можна за допомогою малювання, фізичних вправ, читання художньої літератури, ігрової терапії, музикотерапії.

 

З агресивними дітьми:

 1. Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватись на вас, зрозумійте її обурення: допоможіть усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

2. Дочекайтесь, коли емоції вщухнуть, і тільки тоді розкажіть дитині, що її агресія непотрібна в цій ситуації, все можна вирішити іншим, спокійним тоном.

3. Учіть дитину розуміти себе й інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття і почуття інших, вона зможе свідомо обирати форми боротьби і захисту.

4. Спостерігайте за собою, щоб інколи ви самі не стали взірцем агресивної поведінки.

5. Залучайте батьків, з’ясуйте, чи вони не подають негативного прикладу.

 

 З гіперактивними дітьми:

 1. Уведіть знакову систему оцінювання. Хорошу поведінку і досягнення винагороджуйте, не жалійте для такої дитини схвалення.

2. Частіше проводьте хвилинки відпочинку з легкими вправами і релаксацією.

3. У класі бажано мати мінімальну кількість предметів, які можуть відволікати увагу.

4. Спрямовуйте зайву енергію гіперактивних дітей у корисне русло – під час уроку попросіть вимити дошку, прибрати зошити.

5. Уведіть проблемне навчання, використовуйте у процесі навчання елементи гри, змагання. Більше давайте творчих завдань, уникайте монотонної діяльності.

6. Давайте лише одне завдання за раз. Якщо учень має виконати велике завдання, нехай воно буде у вигляді послідовних частин. Періодично контролюйте хід роботи над кожною частиною, вносячи відповідні корективи.

7. Створюйте ситуацію успіху, в якій дитина могла б проявити свої сильні сторони.